ВидеоНовости — Сказки барда Бидла

Майже добу в Харків, 1 ніч на вокзалі з місцевими бомжиками і стільки ж часу назад додому, вартували тих трьох і трошки годин концерту Queen, справжнього шоу, яке має тривати!!!!!!!!!!
Концерт був присвячений боротьбі зі СНІДом, то ж цільовою аудиторією заходу мала бути молодь, але як приємно було дивитись на різних старічків, які відриваючись відчували себе справжніми champions=)))
Виконував пісні легендарного Фреді, тепер вже новий офіційний соліст Paul Rodgers. Чесно кажучи, він мені зовсім не сподобався!!! Більшого запалу давали записи і уривки з кліпів, де співав Фреді Меркюрі, чим живе виконання цього Роджерса.
Словами передати пережити важко, адже якось по-особливому було відчувати той Queen, який ще з касет слухала дєцком. Ну як ви вже знаєте, я була й на Полі МакКартні, то тепер можу порівнювати))) Найбільша відмінність для мене в тому, що бітлз я почала слухати в більш зрілому віці і розуміла їхню музику, а з Queen все навпаки, я сприймала не розуміючи, просто на рівні відчуттів, то ж пережити таке в живу, було щось неймовірне!!!
Пережиті емоції ще довго будуть мене живити в буденному житті=)
Що ж, на кінець, скажу таке : Show must go on!!! :))))))))

P.S. А так, щодо життя, то в мене нічого особливого... Осінь... Почався універ, а разом з ним зоопарк, конференц зали, булочки з сосисками, знущання з Кузі і непереможна сила трьох...

P.P.S. Сьогодні ледь не запізнилась на пари (дивилась Сісі=)))

Я народилася 6 серпня, взагаліто для світу ця дата обвінчалася не дуже приємними подіями (Америка скинула атомну бомбу на Хірасімі і Нагасакі, помер український гетьман Богдан Хмельницький і вперше застосували як смертну кару електричний стілець...)
Але не надто цим всіх переймаючись, відсвяткувала своє день Народження в більш-менш гавайському стилі. Гаваї паті проходила в Скоморохах. Однією з головних умов для гостей, було мати на собі мінімум 5 яскравих кольорів=))) Найоригінальнішим подарунком була виліплена з пластиліну вся наша гавайська компані і ще пару персонажів, на табличах біля яких були написані їхні найбільш вживані фрази:

Спасибі всім велике за явку і подарунки, мені дуже приємно, адже тепер моя стіна обвінчалась Нотердамом і дзеркалом, перед яким я красуюсь в новій майочці, коли збираюсь кудись йти з сумочкою в тру англійському стилі=)))

Блін, від того повноліття тепер якось так сумно стає...
Моєму татові ця пісня дуже подобається))

Сьогодні приїхала з Славського. Після фесту враження хороші. Більшість жена на погоду, але для мене найбільшим негативом було самопочуття в перший день. На щастя, до виступу Віктора Морозова, я таки встала і вийшла з намету=)
Місце нашого таборування було на горі і йти до нього було досить важко (вверх по кам*янистому схилу, з якого стікав струмок), дякувати Богу, в мене були мега needed гумаки=)!!!

Трохи прикро, що на другий фестивальний день проспала виступ The Ukrainians, цілком усвідомила цю втрату лише наступного дня, але засвітило сонце і паритись таким аж ніяк не хотілось!
Так ми почали по-тихенько пакувати наплечники і спустились в долину шукати щастя, а воно нас саме знайшло, далі хотіли піти на кіно, та залишлись в майстерні і я намалювала золотими фарбами сонечко, яке майже висить на моїй стелі.
Потім було ше шось, але я вже не пам*ятаю, шо...

І так прийшов час вечірнього концерту, спочатку був досить скований настрій, та виступ останньої групи все змінив. Стояти біля такої будки (я не знаю, як її назвати, ну там знаходиться той хто звуком і світлом керує) прямо навпроти вокаліста і дивитись на все розмитим поглядом, було враження, що тих всіх людей побоках не існує а ті хто на великій сцені співають лише для тебе. Неперевершене відчуття, тіло само під них танцювало.
Чекали поїзд на вокзалі, а вже їдучи, залізла в теплий спальник і обдумувала все те, шо сталось за тих три дні=)

Хоч пройшло вже трохи часу, та не засвідчити той факт, що я була на Шешорах 2008, я не можу.
Вже третій рік з цього фестивалю я привожу якийсь досвід=)
Нема на що нарікати. Вкотре пересвідчуюся "нема зле, щоб не вийшло на добре"=)
Велике спасибі Щику (тобто Юрі), що поїхав зі мною, Юлі, яка взяла мій наплечник, поки ми пробирались незареєстровані на терен фесту, Марті, яка дала свої сандалі, коли я йшла в душ, Хрустику за крем від засмаги, Христі, шо погодилась їхати додому зі мною автостопом, турку (останньому, хто нас підібрав в Хмельницькому до Тернополя) і всім всім, хто був на Шешорах і створював цей неперевершений настрій=))))))))))))

Передивилася щойно фільм "Париж, я люблю тебе" і от прийшлось пакуватись в Київ. І на такому от піднесенні я хочу просто подякувати, що я є така яка я є!!!!!
Є речі наігранні, а є люди які так ненав*язливо показують всю сміховинність тої несправжності, добре, що такі люди є в мене. І я рада, що все є так, як є і я знаю, що далі буде ще краще!!!!!!
І щастя - це маленькі миті, які наповняють все життя!

Знали б ви де я зараз... На майдані Волі в Києві, чекаємо концерту Пола МакКартні. Дощ лиє, як з відра, мокрісінька сиджу наголовній пошті і во строчу вам=)
Так, залишилось тільки дочекатись 9-ї години і йти зігріватись під знайомі ноти!!! Потім добратись якось додому і писати про враження за всю мандрівку, побажайте мені успіхів=)
Б бачили ви мене зараз...О_о...

Вже завтра я почую і, надіюсь, побачу того, хто став легендою для всього світу і посідає не аби яке місце й в моєму житті=), а саме Пола макКартні, одного з всеулюблених Бітлів;)

Так чекай, мене Полик, вже скоро здибаємось;)

Р.S. всі свої враження викладу в наступній статті як приїду=)

Які ж травневі дощі кльові!!! Такі свіжі. Торчу коли злива торкається ше зелених, навіть салатових листочків, які уособлюють шось таке молоденьке ніжне і гарне!!!!! (ніби щось самовпевнене, нагле але й надійне домагається чогось незайманого і милого) Але тим не менше така погода рулить!!!!!!!!!! Всьо йду далі до вікна.
Ум, блискає... Та щей гримить??? Це мені подобається ще більше;)...
Ой і привіт всій Когорті Громовиць;)!!!!!!!

Вчора, 11 квіня, на телеканалі інтер було обрано 100 великих укаїнців. В десятку увійшли: Микола Амосов, Степан Бандера, Валерій Лобановський, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Бгдан Хмельницький, В*ячеслав Чорновіл, Тарас Шевченко і Ярослав Мудрий.
89004511002 за Бандеру (або sms "2" на номер 10310)
89004511004 за Сковороду (або sms "4" на номер 10310)
89004511007 за Хмельницького (або sms "7" на номер 10310)
89004511009 за Шевченка (або sms "9" на номер 10310)

Не спимо!!! Голосуємо!!! Давайте самі оберемо, того хто має бути першим в списку великих...


Я от, не те, щоб хвалюся=), але коли голосувала ще тоді за десятку, то 6 особистостей з мого списку співпало з шістьма тих, що визнав народ=), а ті що вгадали 7 - поїали в Київ на передачу та шей подарунки отримали=(
Але то таке...:) Найголовніше, шо ми довели, що на Україні дійсно свідомі, розумні і глибоко інтелігентні люди!
ГОЛОСУЄМО!!!!!

Думаю собі, тре написати про мій візит Львова (дня Пластуна), точніше розповісти як я туди добиралася...
Так, почнем:
ну я завжди,не як нормальні люди, їхала не з всіма. Причина цьому, те що мала підготувати тези на одну дуже нудну конференці (йой, я вже говорю , як якась бізнеследі:) ) і от, написала я їх і ввечері пошурувала на поїзд. Сіла собі, в голові мугикаю "сяду у поїзд і хай собі їде...) і так десь на середині дороги думаю, шо тре вже дзвонити, шоб хтось в 8 годині зустрів мене на вокзалі, бо навіть гадки не мала як до тої Погулянки дістатись. Дивлюсь на мобільний, шоб зара вже дзвонити комусь і тут... він на моїх очах вимикається, та не так, щоб потім включитись, а так шо всьо... - гаплик.
І шо ж мені робити? не знаю нічий телефон напам*ять, шоб навіть так подзвонити, тільки мамин...
Але тут я вже який раз переконуюсь, шо Бозя є і любить мене! Зі мною їхали якісь дуже добрі люди=) я їх запитала чи вони зі Львова і як дістатись до Погулянки. Я в шоці, як вони перейнялись моєю проблемою, один дав подзвонити мамі, яка в свою чергу дала номер телефому Марти. Інша дівчинка, яка там їхала сказала, шо живе в тому районі Погулянки і допоможе мені туди дістатись. До Львова я їхала вже з гарним настроєм і великою вдячністю перед долею, шо мені зустрілись ці люди. З вокзалу ми з тою дівчинкою, до речі, її звати Іра, сіли на маршрутку. Все б вже було добре, але вона почала дзвонити по своїх знайомих і просити, щоб забрали її з тої Погулянки, бо додому їй страшно буде йти повз Личаківське кладовище. Я дуже не хотіла, шоб в неї через мене (таке чудо з проблемою) були якісь незручності. Я вже кажу давай я сама знайду як туди дістатися, а ти їдь додому, або доїду вже туди на таксі. Вона категорично була проти і запевнила, шо сама я не дійду, бо зараз там перерита дорога і тре обходити різними маленькими вуличками. І тут дзвонитьть їй якийсь кавалєр, каже, що на машині і пропонує підвести=) Тут ми вилітаєм з тої маршрутки, біжимо на якусь зупинку (я зовсім не орієнтуюсь де я) і чекаємо на того пацика. і шо ви думаєте? - під*їжає такий крутий джип... Сідаю я в той джип і думаю, бачила б мене моя мама... Але в той момент ніякої небезпеки чи тривоги я не відчувала. Так проїхалася я на тій модняцькій машині по Львову, підготувала мінімальний подарунок тій Ірі (мене б совість гризла, якби хоч якось не віддячила такій добрій людині) і під*їжджаю я під ту Погулянку, де кучкуються пластуни - волоцюги, на такій тачці і думаю собі, яка я щаслива людина!!!!!!!!

Крикливі слова заголовку - не мої. Їх одного разу висловила неперевершена мадам Коко Шанель. Рульна була жінка ( та щей феменістка). Саме вона вперше переробила чоловічі костюми для ділових жінок, вперше розробила модель купального костюму, ввела в моду загар і запропонувала як невід*ємний атрибут дівочого гардеробу little black dress http://en.wikipedia.org/wiki/Little_black_dress
На цьогорічну ретро - вечірку я одягла саме, маленьке чорне плаття. Замутила зачесон "бабетка" і навіть погодилась на шужи, що на підбораг =) Як я виглядала можете побачити тут http://20minut.ua/news/94170
І на останок (на науку) декілька порад відомої панусі Коко Шанель:
„Мода – це те, що виходить з моди”

„Мода, як і архітектура – питання пропорцій”

„Остерігайтеся оригінальності: у жіночій моді оригінальність може призвести до маскараду”

„Мода проходить, стиль залишається”


P.S. Не повірите, але пишучи цю статтю, абсолютно випадково по телевізорі втрапила на передачу про цю ж Коко Шанель=)

Так, семе в цьому стані я зараз перебуваю. Він виникає тоді коли закінчується якийсь том "Гаррі Поттера" і від цього якось сумно стає... (а тут щей, остання книжка, Добі, Фред, Люпин і Тонкс мертві, та щей Поттер одружився з цією Джіні... Ех, була б там я =)...)
Коли я взяла в руки "Гаррі Поттер і смертельні реліквії", то якось великого зацікавлення не мала, частково вона мене, навіть, дратувала, а тут канікули, захворіла, то чим не підходящий час, щоб прочитати?
Книжка, як виявилося дуже, навіть, цікава виявилась. Я й не сподівалася, що Гарріна мама така рульна була, я якось по-іншому подивилась на цю Лілі Еванс, а от тато його - балабол!
Ой, а від Снейпа я такого не очікувала (він так любив цю Лілі). А Фред?, як він міг померти?! Вони ж з Джорджем мали мати свій бізнес! на правду, він був такий класний... І ше Добі дуже шкода було, він ж ще з другої частини відомий нам персонаж (за ним я найбільше ну туйво, иии просльозилась...)
Якось незвично реагувати на Рона з Герміоною, як на пару... Я шось цього не дуже схвалюю (хоча, хто мене питає;) ) Просто вони ж з Поттером були такі класні друзі, а такі стосунки, якось портять ту трійцю =(
А, і ше в досить цікавому образі постав Дамблдор, хоча я все ж думаю, він кльовий.
І от, кінець книжки, всі і все на своїх місцях (окрім Джіні;) ), всі таємниці розкриті і останній розділ "Дев*ятнадцять років потому" Т_Т, від того всього сумно...




Ех, якби я була там...